Як повідомляє прес-служба Одеської міської ради, інформацію щодо дати та часу прощання на кіностудії буде надано додатково.

Як повідомили в правлінні Одеського відділення НСКУ, Віллен НОВАК 55 років життя присвятив кіномистецтву. Приїхавши до нашої Чорноморської перлини, розпочав творчий шлях з дипломом КДІТМу ім. Карпенка-Карого за фахом «Кінорежисура» (1971 р.).

Тут власним талантом та натхненням створював і зміцнював молодий митець легендарну славу Одеської кіностудії. Навіть уже своїм дебютом («Ринг», 1973 р.) цей режисер відразу ж привернув до себе увагу фахівців та глядачів, і згодом практично кожен з його п’ятнадцяти фільмів неодмінно виявлявся справжньою подією в історії українського кіно. Досить лише нагадати дійсно незабутні й пронизливі до самої глибини душі «Вторгнення» (1980 р.) та «Гу-га» (1989 р.). А «Дике кохання» (1993) та «Принцеса на бобах» (1997) ставали абсолютними лідерами національного прокату. Та й ще десять разів кінотвори Віллена Захаровича приносили йому вищі нагороди на знаних фестивалях, чотирикратно його визнавали переможцем престижних міжнародних кінофорумів.

От і останній за часом фільм «Чому я живий» (2021 р.) зібрав вагому колекцію фестивальних нагород як на рідній землі, так само й у чималій низці закордонних країн. Не дивно, що, присвячена подіям у Маріуполі часів Другої світової війни та потрапивши на екрани нині, коли у тому ж Маріуполі знову почалися трагічні події внаслідок російсько-фашистської навали, картина Новака прозвучала, без перебільшення, справжнім набатом… 

А сам він, невеликого зросту та далеко не кремезної статури, закономірно став незаперечним взірцем для колег, друзів та багатьох молодих кінематографістів. Цілком закономірно Віллена Захаровича обирали та призначали художнім керівником двох творчих об’єднань (прокатних та телевізійних фільмів), а незабаром та впродовж п’яти років – і загалом «Одеської кіновідеостудії нового зразка». Серед перших він став володарем іменної відзнаки «Легенда Одеської кіностудії». За честь для себе вважали керівники всеукраїнських кінофестивалів його участь у роботі журі.

Кілька десятиліть поспіль В.З. Новак брав найактивнішу участь у діяльності творчого співтовариства – Національної спілки кінематографістів України  – як член Правлінь водночас НСКУ та Одеського відділення НСКУ. 

Державні нагороди, високі звання, фахові премії та призи – все це він отримував стовідсотково заслужено.

Вирізняло його й інше – ставлення до себе та колег, навіть коли попри вік та стан здоров’я, йшов на чергову знімальну зміну. Або терміново летів проводити лекції та майстер-класи на іншому континенті. А потім, вже опиняючись у колі друзів, патріарх та корифей перетворювався на звичайну, напрочуд цікаву в спілкуванні та доброзичливу, щиру в стосунках людину. Таку, що й відверто скаже, що думає, і підкаже у випадку необхідності, і пожартує «зі смаком» – як і належить справжньому одеситові, хай і не за місцем народження, але за канонами життєвого та творчого дихання в тому місті, яке стало для нього рідним.

Так, Віллен Новак відтепер у Вічності. Проте фільми його, роки і десятиліття дружби з ним, світла та тепла пам'ять про нього з нами.

Фільмографія 
• «Ринг» (1973) 
• «Червоні дипкур'єри» (1977) 
• «Камертон» (1979, т/ф, 2 с) 
• «Вторгнення» (1980) 
• «Третій вимір» (1981, т/ф, 3 с) 
• «Дві версії одного зіткнення» (1985) 
• «В Криму не завжди літо» (1987) 
• «Гу-га» (1989) 
• «Дике кохання» (1993) 
• «Принцеса на бобах» (1997, 
• «Зупинка на вимогу» (2000, т/с) 
• «Особисте життя офіційних людей» (2003, 4 с.) 
• «Стріляй, негайно!» (2008) 
• «Чому я живий» (2021)