«Він буде майоріти в Одесі доти, доки останній український полонений не повернеться додому», - наголосив начальник Одеської міської військової адміністрації Сергій Лисак.
Величезний Прапор надії також було розгорнуто на Потьомкінських сходах.
«Ми щиро віримо, що дуже скоро зможемо обійняти їх, побажати здоров’я та спільного життя з нами у мирній і процвітаючій Україні», - зазначив в.о. Одеського міського голови Ігор Коваль.
У заході взяли участь керівники державних і муніципальних служб, родини полонених і загиблих Героїв, ветерани, представники громадських організацій, а також ті, хто повернувся з російського полону. Вони як ніхто інший знають про жахи катівень і водночас про силу надії, яку дарують звістки з Батьківщини, що пам’ятає про них і бореться за їхнє повернення.
Галина Грициняк, звільнена з полону:
«Кожен із нас знає ціну тієї надії, яка підтримує у ворожій неволі. Прапор надії - це не лише про живих, а й про жертв полону, які мають бути упокоєні на рідній землі».
Богдан Куцак, оборонець Маріуполя:
«Я провів у полоні понад три роки, але мої побратими досі там. Поки ми святкуємо у теплі, вони мріють про шматок хліба, сон і повернення до своїх рідних».
Георгій Чурсін («Ведмідь»), 22 роки:
«Я пройшов через полон, де кати крізь потяги в кайданах, через московські каземати, під злобним сміхом ворогів. Вони ламали й катували тіло, дістатись намагались до душі, зламати віру в майбутнє… Та тільки даремно все це!»
* * * * *
Прапор надії вперше було піднято 8 травня 2025 року як символ єдності, віри та незламності українського народу. Ініціативу започаткував захисник Маріуполя Сергій Волинський («Волина»), і вона отримала широку підтримку по всій країні.
