Геннадій Труханов: «Після того, як російський корабель пішов туди, куди йому вказали, флот окупантів не з’являється біля Одеси»

«Сьогодні мені кажуть: «Ой, мы так рады, что вы таким оказались...» Та ви ж подивіться на моє минуле! Коли я здавав Одесу?! Перед ким? Перед ким я відступав? Це моє місто, я в ньому народився. Моя держава, в якій я народився. Якщо я сьогодні розмовляю більше «одеською мовою», то це не значить, що я інша людина», – емоційно говорить мер Одеси Геннадій Труханов.

Об этом сообщает сайт https://lb.ua.

За два з гаком місяці війни він проявив себе – як і багато інших очільників міст (Харкова, Чернігова тощо), котрі раніше, у нашому внутрішньому дискурсі, вважалися проросійськими, – патріотом України точно більшим, ніж деякі затяті, які й уночі вишиванку не знімали.

Багатьох це здивувало, мене – ні (я Труханова знаю давно).

«Одеса – наше місто, нам нема куди відступати», – промовляє Труханов насправді рефрен мільйонів українців у ці дні.

Це – наша земля. І ми точно її не здамо.

«Ці агресори, окупанти ніколи не мали нас за людей, вони вважають, що це все - їхнє, увесь світ - їхній. Вони будують євроазіатську державу - від Владивостока до Лісабона», - коментує, коли обговорюємо події напередодні Великодня. Як відомо, тиждень тому російська ракета влучила в одеську багатоповерхівку й убила три покоління однієї родини: бабусю, матір і тримісячне немовля.

Ця подія шокувала світ.

Укотре.

«Якщо 24 лютого ми готувалися до оборони Одеси на вулицях: будували барикади, робили протитанкові їжаки, укріплювали будинки, – то сьогодні допомагаємо на рубежі Миколаїв – Вознесенськ, де ідуть бої, щоб зупинити ворога на підступах», – констатує Труханов.

Одеса готується дійсно серйозно – у момент, коли ми публікуємо нашу розмову, в місті оголошено тривалу комендантську годину. Її можна також слухати - у форматі подкасту, записаного для "Радіо Україна", програма "Година зі Сонею Кошкіною", що мовить з Праги.

«Поки вони не завершать битву в Маріуполі, не будуть рухатися в наш бік»

Напередодні світлого Христового Воскресіння російська ракета поцілила в житловий будинок, загинули три покоління однієї родини. До цього часу Одеса вважалася відносно спокійним містом. Незважаючи навіть на свою «сакральність» для росіян.

Так, коли весь православний світ чекав на сходження Благодатного вогню, Одесу цинічно обстріляли крилатими ракетами, одна з яких потрапила в житловий будинок, де загинули мирні люди. Це не зупинило агресора - в таке свято завдати нам такого удару. Ті звірі, які зробили цей постріл по Одесі, давно втратили людську подобу.

Росіяни фактично оголосили другу фазу війни - вона буде сконцентрована на сході та півдні України. Вочевидь, Одеса є серйозною метою для них. Наскільки місто сьогодні підготовлене до оборони?

Ми готуємося з першого дня, з першого пострілу по нашому місту. З 24 лютого ми готуємося дати відсіч загарбникам. Одеса планує захист, ми будуємо барикади, лінію оборони. Робимо запаси продуктів харчування, медичних препаратів. Сьогодні одесити об’єднались, щоб захистити своє місто - кожну вулицю, кожен будинок.

Готуючись, ви взяли якісь уроки з оборони Харкова, Чернігова, Маріуполя. Останній, як і ви, доволі непростий з географічного погляду?

Так, ми дивимось, що відбувається в інших містах нашої держави, тому робимо висновки. Якщо 24 лютого ми готувалися до оборони Одеси на вулицях: будували барикади, робили протитанкові їжаки, укріплювали будинки, - то сьогодні бачимо, що треба робити - за прикладом Харкова та інших міст. Ми готуємось обороняти наше місто на підступах, будуємо ланку захисту, допомагаємо на рубежі Миколаїв-Вознесенськ, де ідуть бої, щоб зупинити ворога на підступах.

Чому я згадала про географію. Одесу з однієї сторони оточує море, наскільки я розумію, усі міські пляжі заміновані?

Так. І пляжі заміновані, і акваторія узбережжя замінована. Тому що в нас також є особливості міста. На жаль, з боку моря є ворожі кораблі, їх багато, вони готувалися до висадки десанту. Після того, як російський корабель пішов туди, куди йому вказали, ми більш спокійно дивимось у цей бік, тому що флот окупантів більше не з’являється біля Одеси. Ми більше зосередились на тому, щоб укріплятися з боку Миколаєва, Вознесенська, Херсона.

А ще є близькість Придністров’я. Питання в тому, чи можуть бути випущені з тієї сторони ракети; чи вступить їхня армія, нехай нечисленна, в битву проти України.

Вона нечисленна, але також є загрозою. Це не та загроза, як кажуть військові, що вирішує щось тактично. Але вони можуть загрожувати, у них є зброя, нехай не новітня. Хоча мотивація тих військовослужбовців дуже низька, і ми робимо все можливе, щоб цього не відбувалося. Але активізація пострілів у Придністров’ї, вибухи також роблять ситуацію більш напруженою.

Дорога на Миколаїв і Покровськ іде через Хаджибейський лиман. Це вузька точка, стратегічна траса, від контролю якої залежить багато в чому й контроль над містом.

Це дійсно вузький напрямок. Ми знаємо і готуємось. Зробили висновки. Знаємо, що треба приділяти увагу цьому місцю, і ми робимо це. Дозвольте далі без подробиць.

Засновник і перший командир полку «Азов» Андрій Білецький в інтерв’ю нам припустив, що великого наступу на схід і південь не буде, поки не вирішиться остаточно питання Маріуполя. Причина - 10% усіх сил росіян сконцентровано саме на Маріупольському напрямку. Але це припущення, і хочу спитати, що ви з цього приводу думаєте.

Я згоден, що поки вони не завершать битву в Маріуполі, не будуть рухатись у наш бік. Ми пишаємось тим, як сьогодні стримують ворога в Маріуполі, це заслуговує поваги всіх. Тому що це герої, які показали, що в наших захисників є мотивація і дух, яких і близько немає в агресора й окупанта.

«Ми – українці! Одеськомовні патріоти України. Не менш патріотичні, ніж Львів, Тернопіль, Івано-Франківськ тощо»

До війни Одеса вважалася доволі проросійськи налаштованим містом. Ви самі зазначали, що 90% одеситів говорять російською, або - як ви кажете - “одеською” мовою. Харків і Маріуполь теж були переважно російськомовні, проте їх це не захистило, на жаль.

Це питання мені ставлять усі засоби масової інформації, мовляв, Одеса - проросійське місто. Просто треба уявити собі, що таке проросійські настрої. Я вам кажу, Одеса - це європейське місто. У нас колись розмовляли італійською мовою більше, ніж іншими мовами. Навіть випускалась газета італійською. Так сталося, що сьогодні переважає “одеська” мова. Але про проросійські настрої почали говорити через те, на Західній Україні вважають героями Шухевича і Бандеру, а в нас з ними мало знайомі. Тому нам говорили: “Не поважаєте їх - значить, ви проросійські”. Та ми українці! Якщо можна так сказати - одеськомовні патріоти України. Не менш патріотичні, ніж Львів, Тернопіль, Івано-Франківськ тощо.

Однак таке ставлення до Харкова, Маріуполя з боку Росії здивувало, погодьтеся.

Для мене все зрозуміло. Ці агресори, окупанти ніколи не вважали нас за людей, вони вважають, що це все - їхнє, увесь світ - їхній. Вони будують євроазіатську державу - від Владивостока до Лісабона. Уже відкрито про це кажуть. Вони не бачать ні України, ні українців. Подивіться, що за риторика у їхніх засобах масової інформації, телешоу, передачах. Подивіться на їхню агресію, про які “братні народи” може йти мова?

Я сьогодні був у тому будинку (куди влучила ракета. - С.К.), щодня ми намагаємося привести його до ладу, щоб повернули сім’ї у їхні квартири. А вони кажуть, що ракета прилетіла у військовий об’єкт. Брехня і провокація! Не знаю, кому це в Росії ще лізе. Привести б їх сюди, у Бучу - побачили б, як вони заговорили б після цього (говорить дуже емоційно. - С.К.).

Вони прийшли на нашу землю, українську землю, бомбити наші міста, села, вбивати мирних людей. Навіщо, спитати б? Хто їх просив сюди приходити? Хай кожен громадянин Росії поставить собі питання: чому я сюди прийшов, кого звільняти і від кого? Бо це маячня! Клініка! У мене вичерпався словниковий запас, щоб якось це описати.

Багато росіян щоліта приїжджали до Одеси. Мали тут нерухомість; сприймали її – дослівно – як «дачу». От цікаво, що у них конкретно в голові?

Не знаю я, що в них у голові. Не буду називати прізвища, але є росіяни, які телефонували своїм знайомим тут і просили пробачення. А є такі, що перестали контактувати і пішли зі зв’язку. А є такі, що вважають, ніби роблять якусь “справедливу” справу, комусь допомагають. А є просто упороті придурки, які під час підготовки до православного свята натискають на кнопку та запускають ракету в житловий будинок. Як з такими можна розмовляти? Якою мовою?

«Повертатися до Одеси зараз зарано: подумайте про дітей, про безпеку»

Які настрої зараз у місті серед жителів? Скільки людей виїхало, скільки залишилося?

За нашим підрахунком, поїхало десь приблизно 200 тисяч одеситів. Це переважно діти, жінки. Але багато і повертаються зараз.

А вже безпечно повертатися? Тому що, наприклад, Віталій Кличко просить киян не поспішати. Чи безпечно повертатися в Одесу?

Я вважаю, що вже небезпечно. Сьогодні (26 квітня. - С.К.) ракета влучила в міст, який з’єднує нас із Затокою, це курортне місто. Загалом сьогодні було 7 ракет по Одеській області, Одеському регіону. І, на жаль, такі перспективи, що обстріли відбуватимуться частіше. Тому повертатись небезпечно. Ну, знаєте як - літо, море, всі хочуть відпочивати, засумували за своїм містом, за атмосферою і їдуть. Але ми говоримо, що їхати небезпечно: подумайте про дітей, про безпеку.

Розкажіть трохи про волонтерську діяльність. Одеса завжди була відома своїми суперечностями, цікавими внутрішніми історіями, рухами, але зараз усі об’єдналися і не важливо - раніше ти підтримував Порошенка чи Зеленського, був за Труханова чи проти Труханова - зараз виступають єдиним фронтом.

Я пишаюсь, що міський гуманітарний штаб в Одесі - це приклад співпраці всіх без винятку політичних партій, громадських об’єднань, громадських формувань.

Його очолює мій хороший друг Ніка Вікнянський, який свого часу підтримував «Голос».

Усі заради нашої перемоги, заради того, щоб ми відстояли своє місто, об’єднались. Ми готуємось, як я казав - формуємо стратегічний запас продуктів харчування, медичних препаратів тощо. Політичні та інші грані стираються - це факт.

Ніка - дуже енергійний, багато кого об’єднав.

Також з нами працює «Корпорація монстрів», Катя Ножевнікова, у неї медичний напрямок. Ми всі спілкуємося, координуємося, і мені подобається, що все ефективно працює.

«Усі ті, хто винен у “2 травні” в Одесі, виступають зараз у Москві на ток-шоу»

Усе ж: що відбувається в політичному житті Одеси? Проросійські партії заборонені, ви повідомляли, що фракція ОПЗЖ в Одеській міській раді саморозпустилася. Чи впливає це на роботу ради? Чи не буде такого, що міська влада не зможе приймати рішення демократичним шляхом через брак голосів?

Наскільки мені відомо, у Верховній Раді України зареєстровано і вже проголосовано в першому читанні два законопроєкти, які якраз відповідають на це питання. Заборона цих (проросійських. - С.К.) політичних партій - один напрямок, другий - це (законопроєкт щодо роботи міськрад. - С.К.), вони будуть доповнені за квотою тих партій, які залишаються, або, якщо депутатів залишилось більш ніж половина, вони працюватимуть у такому складі, крім тих депутатів, яких буде виведено зі складу міської ради.

Оскільки зараз воєнний стан…

Вибори не можна проводити.

Я не про вибори. Я про те, що сьогодні більше повноважень у мене як у міського голови та у виконавчого комітету. Ми розв’язуємо питання прийняттям рішень виконкому та особисто мною як міським головою.

Гадаю, що після війни ці умовно проросійські настрої симпатиків ОПЗЖ, умовного Шарія тощо зійдуть нанівець на рівні загальнонаціональних політичних сил і на рівні місцевих рад.

Хотів би, щоб так було. Але треба думати і прислухатись. Наприклад, до мерів міст, які кажуть про деякі особливості у своїх регіонах. А не циркулярно давати вказівки. Тому що Україна різна. І в цьому наша краса і сила. І це треба враховувати.

Що ви маєте на увазі? Є дуже промовистий приклад пам’ятника Жукова в Харкові. Ігор Терехов, який зараз просто геройськи себе поводить як очільник міста в такий складний час, до війни завзято його захищав. А зараз пам’ятник просто зняли, і не думаю, що в Харкові знайдеться багато людей, які виступають проти такого рішення.

Тому треба робити висновки і зрозуміти, що все треба робити зважено і роз’ясняти, чому це робиться. Не просто захотілось комусь, пішли щось розбомбили і цим самим викликали якісь протести в іншої частини громади.

Сьогодні всі побачили, що відбувається, відбулась переоцінка цінностей у людей, і все робити не так, що «ми вирішили і так захотіли», а через важелі, які є в міської влади - це референдум, проведення громадських слухань. Бо дії породжують протидії. А такі питання треба вирішувати. І ми це робимо зараз в Одесі. Коли йти таким чином, це не викликає ніяких протидій.

Ви допомагаєте мерам постраждалих міст, вони допомагають вам. Можна докладніше про це?

Дійсно, у нас є співпраця, є контакти з тими містами, де йдуть жорсткі бої. Я спілкуюсь з мером Харкова, питаю, чим можемо допомогти. Коли потрібні були їм медикаменти, а до нас саме їхала така фура, я попросив її розвернути на Харків.

Напередодні великого свята Великодня ми спекли 20 тисяч пасок і відправили потягом на Харків для того, щоб там теж було свято. Коли в Харкові розбомбили зоопарк, ми забрали до Одеси лева і левицю. Вони вже обжилися, стали «одеситами».

Так само з Миколаєвом. Ви знаєте, що там є проблема з водопостачанням. Ми відправили нашу муніципальну техніку, 5 машин-водовозок для того, щоб забезпечити людей в Миколаєві водою. Вони працюють там уже другий тиждень.

Чернігову, Владу Атрошенку, теж допомагали. Усе робимо сьогодні заради нашої перемоги, підставляємо плече тим, хто потребує допомоги.

…Розумієте, я починав політичне просування в статусі мера міста в 15 році. На всю Україну мене називали «сепаратистом», у 20 році я вже був «націоналістом». Насправді я дуже люблю своє місто, в якому народився, дуже люблю свою країну, цим усе сказано.

Багатьом, хто вас не знає, здавалося, що у вас зараз відбулася особиста трансформація в цьому контексті. Як і у Олександра Вілкула, Ігоря Терехова, інших, кого, як і вас, мали за симпатиків Росії.

 Я не буду розповідати, хто йшов на вибори і розвішував плакати по Києву і Україні - «Україна багатомовна». Плакати провисіли два місяці, минули вибори, якихось своїх цілей було досягнуто, потім плакати зникли, і все забулось. Тим, хто оцінював мене, Терехова, інших мерів міст за зрозумілими лише їм критеріям, треба трохи ширше дивитися. Сьогодні мені кажуть: «Ой, мы так рады, что вы таким оказались...» Та ви ж подивіться на моє минуле!

Коли я здавав Одесу? Перед ким? Перед ким я відступав? Це моє місто, я в ньому народився. Моя держава, в якій я народився. Якщо я сьогодні розмовляю більше “одеською мовою”, то це не значить, що я інша людина.

Ну, я-то вас давно знаю, тож у мене сумнівів у щирості немає.

Наведу приклад.

Приїхав якось до Одеси Ілля Кива, то був переддень Дня вишиванки. Ми з ним зустрілись, і він у мерії такою щирою українською запросив мене на свято: «Вдягнемо вишиванки з вами, підемо, заспіваємо».

Я пояснив, що в мене вранці – як у мера міста - офіційні зустрічі, я маю дотримуватися дрес-коду. Звільнюся – і так, з задоволенням гулятиму по місту у вишиванці.

Кива поскаржився, що вишиванки не має, а магазини вже зачинені – приїхав пізно. Кажу: «Без проблем, я тобі щось зі свого позичу. Тобі якого кольору, рукав короткий чи довгий?» Він дуже здивувався, що вони в мене є. Власні. Та ще й на вибір.

Я, якщо чесно, не дуже те здивування зрозумів. Поза тим.

Тож Кива вдягнув вишиванку і розгулював тут по Одесі.

Де він зараз, той «патріот»? Бігав по місту, про цінності розказував! Де він і де Труханов. Може, не за тими критеріями оцінюємо та ярлики чіпляємо?

Абсолютно погоджуюся.

Ще. Маємо поговорити про 2 травня. У російській пропаганді ця історія набула якогось містичного значення. Звісно, російська пропаганда - не те, що можна обговорювати всерйоз, поза тим, вони її використовують як зброю: стверджують, що «в Одесі бандерівці вбивали людей», і свою можливу агресію проти Одеси «виправдовують» помстою за 2 травня.

Я вже казав у засобах масової інформації, звертаючись до лідера Росії, у відповідь на його погрози карати тих, хто допустив “2 травня”: “Почніть із себе, вам не треба йти до України і когось карати. Усі ті, хто винен у “2 травні” в Одесі, виступають у Москві на ток-шоу. Ті, хто фінансував за ваші гроші “Куликове поле” (йдеться про проросійський мітинг. - С.К.), на якому підняли триколор, усі ці люди перебувають хто в Криму, хто в Москві, хто в інших містах, усі поховалися. Запросіть їх, будь ласка, і запитайте, що вони робили, як вони провокували і як загинули 48 людей, яких задурманили”. На Куликовому полі стояло 14 наметів (у 2014 році. - С.К.) з прапорами інших держав, ніхто їх не бив, не було ніякого “ОМОНу”, бо ми терплячі і толерантні. А не так, як у Москві: спробуйте там підняти який-небудь прапор: три секунди - і за ґрати.